ДОТРИМАННЯ СПАДКОЄМНОСТІ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

      Відомий український педагог В. Шаталов говорив: « Багато вчителів ловлять учнів на знанні і тим змушують вчитися. А потрібно ловити знання і тим самим викликати інтерес до навчання. Оцінку ставити за знання, а не через незнання матеріалу. Успіх, особистий успіх учня - успіх вчителя».

      Влада в руках розумного вчителя схожа на жезл регулювальника, який одному потоку дозволяє рух, іншому забороняє, а в цілому забезпечує безпеку кожному учаснику руху. Уміння правильно розпорядитися владою, карати винних, заохочувати гідних, свідчить про високий професіоналізм педагога. Вчитель може сказати неприємні речі учневі, але, якщо дитина відчуває, що вчитель хоче зрозуміти його, цікавиться його емоційним станом, то він приймає зауваження і вірить йому. Якщо ж вчитель байдужий, то й діти не сприймають, не вірять йому. Учні можуть пробачити багато чого, але не вибачають байдужості. Потрібно, навчитися вести урок так, щоб кожному учневі здавалося, ніби всі 45 хвилин вчитель займався тільки з ним.

  Потрапляючи у шкільне середовище, першокласник, володіючи певними знаннями про навколишній світ, відчуває себе досить комфортно. І в якому середовищі б не ріс малюк, він з оптимізмом дивиться в своє майбутнє, і приходить до школи з бажанням вчитися. Він упевнено справляється зі своїми проблемними ситуаціями, тому-то його життя не позбавлене задоволень. Відчуття радості має пронизувати дитину все його життя, тому головний зміст вчителя створювати кожному учневі умови для успіху.

Три кардинальні і принципові позиції в практиці:
1. Системність. Діти з 6-ти років і до закінчення школи навчаються ефективно користуватися своїми знаннями та вміннями з цілісної освітньої системи, за допомогою якої максимально розкриваються здібності дитини, доступною мовою даються відповіді на найважливіші питання: «Навіщо вчитися?», «Чому вчитися?», «Як вчитися?». На практиці зберігаю методологічний, дидактичний, психологічний і методична єдність, використовую одні і ті ж основні освітні технології, які, не змінюючись по суті, трансформуються на кожному етапі навчання.

2. Безперервність - це сукупність предметних курсів від дошкільної освіти до старшої школи. Під безперервністю розуміємо наявність послідовного ланцюга навчальних завдань на протягом усієї освіти, переходять один в одного і забезпечують в ході їх вирішення постійне, об'єктивне і суб'єктивне просування учнів на кожному з послідовних часових відрізків.

3.    3.Спадкоємність. Під спадковістю розуміється неперервність на кордонах різних етапів або форм навчання: дитячий садок – початкова школа, початкова школа – основна школа, основна школа – старша школа, старша школа – ВНЗ, вищий навчальний заклад – післядипломне навчання, тобто, в кінцевому рахунку, єдина організація цих етапів або форм у рамках цілісної системи освіти

 Програми з фізичного виховання показують, що сформована практика роботи з дітьми являє собою жорстке, регламентоване формування основних рухових навичок (правильний біг, механічно правильна ходьба, одноманітно правильне ведення м'яча і т. д.) через однозначне дотримання системи зовнішніх жорстких вимог.

      На уроці довільність дитячої поведінки розуміється як уміння підпорядковувати свою діяльність масі обов'язкових зовні заданих правил і вимог, що висуваються вчителем.

   Я пропоную інший спосіб роботи з дітьми, а саме розвиток рухових якостей (сили, швидкості, гнучкості та спритності й витривалості). Рухові якості та їх освоєння принципово не вимагає жорсткої регламентації з боку вчителя.

    Робота на уроці у вільній, теплій, добрій обстановці призводить до встановлення загального настрою, темпу, ритму заняття, до виникнення складно скоординованих спільних дій і налаштовує дітей на позитивний навчальний процес. Такий шлях забезпечує розвиток і фізичних, і психічних якостей практично у всіх дітей, що беруть участь в освітньому процесі.

    Не можна орієнтуватися тільки на методичні рекомендації та розробки того чи іншого заняття («покладені» в конспект і упорядковують життя дітей аж до кожної хвилини), скільки на власну дитячу активність, що склалася і складається як форма дитячої спільної ініціативи на уроці.

    Мається на увазі здатність окремої дитини відгукуватися на пропозицію вчителя, а готовність класу до спільної діяльності щодо пропозиції вчителя.

Таким чином виділяю істотний критерій, за яким можна судити про успішність того чи іншого заняття. На педагогічній мові цей критерій звучить наступним чином: «чи була надана дітям можливість діяти за власною ініціативою; чи була у дітей «своя справа» в ході роботи?»

     Іншими словами, групи дітей, які беруть (чи ні) ту чи іншу пропозицію вчителя і перетворюють цю пропозицію на предмет спільного інтересу – це та реальна умова, яка забезпечує паритетні відносини між учасниками освітнього процесу, то, що дозволяє вчителю коректувати власну діяльність, відзначати точність своїх уявлень про можливості дітей і т. д

     

• .